стаття по канцерогенах

Home, sweet home чи канцерогенна в»язниця?

Євроремонт – сьогодні це слово на вустах дітей і дорослих, бо тепер стало модно робити із типової радянської квартири справжню світлу комфортну оселю. І більше жодних килимів на стіна – тільки вінилові шпалери, які можна мити або ще краще – шпалери під пофарбування; більше не буде старих дерев»яних рам, з яких дме і холод і пил – тільки пластикові вікна; і звісно ж більше не буде кривих стін і нерівної стелі – все це можна виправити за допомогою гіпсокартону. А ще – розгалужена зручна електропроводка, схована у стінах, нові меблі і побутова техніка – ось і готова канцерогенна в»язниця вашої мрії.

70 відсотків свого життя людина проводить вдома, навіть не здогадуючись, що повітря в квартирі в 5 разів більш забруднене, ніж зовні. Все це завдяки отруйним хімічним випарам, якими нагороджують нас сучасні будівельні матеріали. Вони, гарантуючи втілити всі ваші дизайнерські задуми, перетворюють оселю на середовище, несприятливе для здоров»я і життя.
Тож, давайте проаналізуємо типовий євроремонт київської квартири. Перш за все власники старих радянських квартир стикаються із проблемою нерівних стін і стелі. Один з варіантів вирішення проблеми - вирівнювати стіни вручну: тобто найняти людей, які приблизно тиждень-два шпаклюватимуть і шліфуватимуть стіни. Це довго, дорого, до того ж шпаклювання відноситься до брудних малярних робіт – у квартирі буде купа пилу. Більш простий варіант – обшивка стін гіпсокартоном: це дешевше і значно швидше. Але мало хто знає, що гіпсокартонні стіни здатні виділяти токсичні речовини, навіть радіацію. Особливо небезпечно обшивати гіпсокартоно стелю, адже стеля затримує всі шкідливі речовини повітря. А тепер уявіть, якщо ваша стеля «не дихає», то ви будете буквально «замуровані» разом з усіма токсинами в полімерних плитах і шпалерах кімнати. Тому одним з основни вимог Всесвітньої організації захисту здоров»я є побілка стелі або пофарбування її водоемульсійною фарбою.
Шпалери – наступний крок будь-якого ремонту. Дорогі вінилові шпалери не бояться вологи, їх можна мити. Таких якостей цим шпалерам надають полівінилхлоридні смоли, які при контакті з повітрям і сонячним світлом виділяють у повітря стірол та інші шкідливі речовини. Вони призводять до серйозних захворювань дихальної і серцевої системи. Найбільш небезпечними є різні пластмасові вироби (вікна, плінтуси), а також труби внутрішньої каналізації, зроблені всуціль із полівінилхлоридних матеріалів. В Європі матеріали з ПВХ (полівінілхлорид) вже давно заборонені, у нас майже всі пластмасові панелі містять ці речовини.
Лаки, фарби, розчинювачі та клеї для внутрішньо ремонтних робіт на сьогодні є основним джерелом хімічного забруднення повітря. В найкращому випадку такі фарби міститимуть синтетичні смоли та ароматичні аміни (встановлено, що люди, які працюють на виробництві анілінових фарб через 20-30 років мають рак сечового міхура); в найгіршому варіанті – бензол та етилбензол – високотоксичні вуглеводні, здатні викликати ракові захворювання та захворювання крові. Звісно, найбільший ризик отруїтись цими речовина виникає під час самих ремонтних робіт, проте деякі фарби та лаки виділяють токсичні речовини ще довго після висихання.
Метало пластикові вікна забезпечать вашій оселі ідеальну шумоізоляцію і герметичність вікон. Проте ці ж таки вікна порушують нормальний газообмін у квартирі: при закритому вікні у токсинів нема жодних шансів вивітритись. До того ж євро вікна обов»язково містять ПВХ речовини.
Сучасні меблі – окремий осередок хімічно шкідливого випаровування. Справа в тому, що більшість сучасних меблів виготовляється із застосуванням ДСП матеріалів. Вони в свою чергу містять фенол, який випаровується при температурі +20. фенол давно визнаний канцерогеном, який впливає на центральну нервову систему. Пригадайте характерний запах нових меблів – тепер ви знаєте – так пахне фенол.

Чим це загрожує?
Усі перераховані хімічні речовини є канцерогенами, тобто речовинами, здатними викликати ракові захворювання. Дослідження Міжнародної агенції із вивчення раку свідчать, що 70 відсотків випадків раку викликані саме хімічними канцерогенами. Хімічні канцерогени містяться не лише у будівельних матеріалах, але й у вихлопних газах, цигарковому димі, навіть смаженій їжі. Механізм їхнього впливу на здоров»я людини складний: хімічні речовини, потрапляючи в організм, порушують структуру гена клітини. Внаслідок цього клітина починає безконтрольно ділитись, розмножуватись і кількість таких клітин невпинно збільшується, утворюючи пухлину. Доброякісна пухлина – така, що розвивається в одному місці, злоякісна здатна давати метастази на будь-які органи.
Захворювання на рак стало відоме людству не так давно. Так, приміром в кінці 18 століття англійський вчений П.Поттер виявив таку закономірність: сажотруси віком 20-25 років хворіли на рак. Виявилося, що сажа і дьоготь у коминах містять хімічні сполуки, що викликають рак.

Екологічний ремонт
Сьогодні повністю убезпечити себе від шкідливих хімічних випаровувань у квартирі неможливо. Та все ж, спробувати зробити екологічний ремонт – цілком реально. Перш за все, треба вимагати сертифікатів на усі будівельні матеріали, адже європейські виробники суворо слідкують за екологічністю їхньої продукції. Тому варто відмовитись від дешевих фарб і лаків виробництва Туреччини та Китаю. Уникайте так званих «універсальних» фарб і покриттів, які можна використовувати як зовні, так і всередині будівлі, як на кухні, так і у ванній кімнаті; такі фарби мають високий рівень водонепроникності, який досягається додаванням ПВХ речовин.
Будьте уважні навіть при покупці натуральних матеріалів: адже дерев»яний екологічний паркет може бути хімічно небезпечним після його обробки, покриття лаком, мастикою.
Та найперше, пам»ятайте, повітря в приміщенні в 4 рази більш забруднене, ніж надворі. Тому – провітрюйте оселю! Особливо після завезення нових меблів – їх радять потримати розібраними кілька днів, аби фенол вивітрився.
А взагалі, чому б не проміняти євроремонт на глинобитну білену хату із солом»яною стріхою?

Клонування стаття

Клонування - екзистенційна проблема доби

Клонування можна сміливо назвати чумою 21 століття, щоправда вражає вона не фізичне тіло людини, а її психоетичне сприйняття життя як такого. Попри суперечливе ставлення суспільства до перспективи клонування, саме явище і поняття клонування вже давно устаткувалось у мовно-мисленнєвому просторі людей, відтак одних це штовхає до рішучої позиції «проти», інших спонукає до глибшого дослідження проблеми і хисткого положення невизначеності. Водночас і журналісти, і науковці, і релігійні особи, і звісно ж політики, будують піар-кампанії на такій зручно-спекулятивній темі. Все це сприяє тому, що скоро клонування стане буденно заговореним явищем, якого зрештою перестануть боятись, а почнуть сприймати як поступ наукового прогресу помножений на запит часу. Так колись людська мораль засуджувала Ікара за зухвалу спробу порушити закон природи і наблизитись до неба, а тепер літаки сприймаються як банальний спосіб пересування.
Однак клонування стосується онтологічної сфери – сфери буття людини, тож спекулювання на цьому грунті можуть призвести до паталогічного релятивізму: мовляв у світі все відносно, навіть життя і смерть.

Світове законодавство вже зробило перший крок до прагматизації філософської дилеми клонування: так сьогодні існує міжнародний акт, що забороняє клонування - це Додатковий протокол про заборону клонування людини 1998 року до Конвенції Ради Європи про права людини в біомедицині 1996 року. Стаття 1 Додаткового протоколу забороняє будь-яке втручання з метою створення люднин, генетично ідентичної іншій людині. Проте Додатковий протокол не проводить різниці між терапевтичним і репродуктивним клонуванням. Перше покликане вилікувати людство від таких недуг як хвороба Паркінсона, гострий лейкозний синдром, розсіяний склероз. Терапевтичне клонування – це по суті штампування «запасних частин» людини. Чотирнадцяти днів цілком достатньо, аби в клонованому ембріоні розвинулися ембріональні стовбурні клітини, що є родоначальниками майже усіх клітин і органів людини. Після 14-денного терміну в ембріональних клітинах починає розвиватися центральна нервова система, і його вже варто вважати живою істотою. Тому у країнах, де терапевтичне клонування є легалізованим, (наприклад Австралія) «життя» клонованого ембріона обмежується 2-тижневим строком. Законодавчий дозвіл на терапевтичне клонування є першим кроком до компромісного наративу на цю тему. Репродуктивне клонування – це відтворення у лабораторних умовах генетично точної копії живої істоти. Хартія Європейського Союзу про основні права, підписана в 2000 році, забороняє репродуктивне клонування людини, адже клонування людини суперечить праву на цілісну особистість. Одначе, Хартія не має обов»язкової сили дії, та й сам Додатковий протокол підписали лише країни-члени ЄС. Зокрема Росія не є підисантом Додаткового протоколу, а вже цього року закінчився термін дії Закону Російської Федерації «Про тимчасову заборону клонування людини». Національні законодавства більшості країн світу забороняють клонування людини, передбачаючи кримінальну відповідальність за порушення відповідних норм Закону. Американські закони забороняють навіть державне фінансування подібних досліджень. У 2004 році був прийнятий Закон України «Про заборону репродуктивного клонування людини». Цим Законом в Україні забороняється репродуктивне клонування людини, проте дія його не поширюється на клонування інших організмів. Не забороняється також і терапевтичне клонування, яке залишається предметом подальших наукових і громадських дискусій.

Людська здатність до самовиправдання прямопропорційна інстинкту самозбереження, тому можливо незабаром з»являться «вагомі» аргументи на захист таких досліджень. Наразі перепоною є морально-релігійні переконання та юридичні неузгодженості понять. Так приміром ще потрібно прописати юридичний статус клона, а також почекати, поки людська свідомість нормально сприйматиме штучно-зачате життя. Зрештою, штучне запліднення сьогодні навряд чи вважається наругою над природою, радше чудотворним «таїнством» прогресивної науки.
Водночас клонування, здається, цілком вписується в постмодерний дискурс сучасності з його постулатом всеможливості. Зводячи сутність людини до споживання, постмодерний часопростір вже давно зробив рекламно-торгівельний бізнес на таких поняттях як любов, добро, смерть і життя. Невідомо, чи знав Енді Ворхол, що тиражуванням портрету Мерилін Монро, він поклав початок агонії копіювання: образів, ідей... а чому б і не людей?

Роман «Чума» Альбера Камю закінчується тревожним застереженням людей: мовляв бацила чуми може «прокинутись» у будь-який момент. Символічною чумою сьогодні можна вважати дослідження з клонування, адже вони, будучи заборонені чи дозволені, підривають саму основу екзистенції людини – дароване разом з життям виище право людини – право на вільний вибір. Тому явище клонування є в першу чергу випробуванням людства. І справа не в тому, що гіпотетичних людський клон не має на сьогодні юридичного статусу, річ у тім, що цей гіпотетичний клон сіє у свідомості людей маленький сумнів і велику спокусу змінити світопорядок.

ФІНЛЯНДІЯ-БАТЬКІВЩИНА КОВЗАНІВ, саме такого висновку дійшли британські та італійські археологи. Виявлені ними на території південної Фінляндії кістяні пластинки, що за формою нагадують ковзани, датуються 3000 до н.е. На сьогодні це найдавніші знахідки примітивних транспортних засобів. Щоправда перші ковзани більше нагадують сучасні лижі: кістяні "леза" були пласкими, тож аби пересуватись, люди вочевидь користувались палицями. Як стверджують науковці, винахід був продиктований суто практичними міркуваннями. На території Фінляндіїї розташована найбільша в світі кількість озер, що замерзають на зиму. "П"ять тисяч років тому люди боролися за виживання в суворих умовах зимової погоди, тож мало імовірно, що катання на ковзанах було простим хоббі", каже доктор Форменті, "навпаки, примітивні ковзани були покликані зменшити кількість витраченої енергії на чималі щоденні подорожі".
На підтвердження своєї гіпотези італійськи і британськи вчені провели експеримент на природних льодових катках в Альпах. За допомогою математичних моделей та комп"ютерного відтворення вдалося встановити, що кістяні ковзани економили давнім людям до 10 відсотків енергії. Водночас,ефективність такого транспорту на інших територіях північної Європи дуже незначна - економія енергії сягає лише 1 відсотка.
Цей факт ще раз свідчить прот те, що Фінляндія найімовірніше і стала батьківщиною перших ковзанів.

завдання на семінар 21.01

Натрапила на публікацію на сайті Подробности під заголовком "Ученые утверждают, что глобальное потепление остановилось". Безперечно тема актуальна, навіть можна сказати "вічнозелена", адже навіть школярі сьогодні переймаються проблемами навколишнього середовища, тим паче коли йдеться про глобальне потепління. Загаловок не надто скандальний - могло бути і гірше, проте вповні виконує функцію приваблення уваги досить широкого кола читачів. Власне і сама публікація досить популярна, окрім кількох випадів на кшталт "ледниковый период типа маундеровского", мова статті "людська", місцями через повтори навіть складається враження, що журналіст аж надто переймається, аби читач все втямив. Стаття також містить досит багато цитат науковця (чомусь лише одного, хоча за логікою можу підозрбвати, що існують і прибічники протилежної теорії, яких вочевидь варто було спитати)"завлабораторией космических исследований Главной (Пулковской) астрономической обсерватории РАН Хабибулло Абдусаматов." І все наче було б гаразд, якби основний мессидж статті не ішов у розріз із заголовком: справа в тім, що науковець в інтерв"ю доводить "сонячну" природу глобальних змін клімату планети, мовляв глобальне потепління чи похолодання не залежить від кількості антропогенних викидів в атмосферу. Звісно побіжно він каже про те, що людям не варто боятися глобального потепління, а слід очікувати навпаки глобального похолодання у найближчі 50 років, проте головним залишається те, що його спостереження\дослідження свідчать про хибність усталеної теорії про парниковий ефект. Звинувачувати журналіста у дезінформації ми не можемо, адже науковець дійсно каже про відсутність небезпеки глобального потепління, просто аби привернути увагу аудиторії журналіст виокремив одну деталь і зробив на ній акцент (схоже на приклад з динозаврами).Загалом можна вважати публікацію цілком адекватною, хоча і не надто цікавою - бо там забагато порівнянь температурних показників різних років, та принаймні її може "прочитати" "нормальна" людина.