Клонування - екзистенційна проблема доби
Клонування можна сміливо назвати чумою 21 століття, щоправда вражає вона не фізичне тіло людини, а її психоетичне сприйняття життя як такого. Попри суперечливе ставлення суспільства до перспективи клонування, саме явище і поняття клонування вже давно устаткувалось у мовно-мисленнєвому просторі людей, відтак одних це штовхає до рішучої позиції «проти», інших спонукає до глибшого дослідження проблеми і хисткого положення невизначеності. Водночас і журналісти, і науковці, і релігійні особи, і звісно ж політики, будують піар-кампанії на такій зручно-спекулятивній темі. Все це сприяє тому, що скоро клонування стане буденно заговореним явищем, якого зрештою перестануть боятись, а почнуть сприймати як поступ наукового прогресу помножений на запит часу. Так колись людська мораль засуджувала Ікара за зухвалу спробу порушити закон природи і наблизитись до неба, а тепер літаки сприймаються як банальний спосіб пересування.
Однак клонування стосується онтологічної сфери – сфери буття людини, тож спекулювання на цьому грунті можуть призвести до паталогічного релятивізму: мовляв у світі все відносно, навіть життя і смерть.
Світове законодавство вже зробило перший крок до прагматизації філософської дилеми клонування: так сьогодні існує міжнародний акт, що забороняє клонування - це Додатковий протокол про заборону клонування людини 1998 року до Конвенції Ради Європи про права людини в біомедицині 1996 року. Стаття 1 Додаткового протоколу забороняє будь-яке втручання з метою створення люднин, генетично ідентичної іншій людині. Проте Додатковий протокол не проводить різниці між терапевтичним і репродуктивним клонуванням. Перше покликане вилікувати людство від таких недуг як хвороба Паркінсона, гострий лейкозний синдром, розсіяний склероз. Терапевтичне клонування – це по суті штампування «запасних частин» людини. Чотирнадцяти днів цілком достатньо, аби в клонованому ембріоні розвинулися ембріональні стовбурні клітини, що є родоначальниками майже усіх клітин і органів людини. Після 14-денного терміну в ембріональних клітинах починає розвиватися центральна нервова система, і його вже варто вважати живою істотою. Тому у країнах, де терапевтичне клонування є легалізованим, (наприклад Австралія) «життя» клонованого ембріона обмежується 2-тижневим строком. Законодавчий дозвіл на терапевтичне клонування є першим кроком до компромісного наративу на цю тему. Репродуктивне клонування – це відтворення у лабораторних умовах генетично точної копії живої істоти. Хартія Європейського Союзу про основні права, підписана в 2000 році, забороняє репродуктивне клонування людини, адже клонування людини суперечить праву на цілісну особистість. Одначе, Хартія не має обов»язкової сили дії, та й сам Додатковий протокол підписали лише країни-члени ЄС. Зокрема Росія не є підисантом Додаткового протоколу, а вже цього року закінчився термін дії Закону Російської Федерації «Про тимчасову заборону клонування людини». Національні законодавства більшості країн світу забороняють клонування людини, передбачаючи кримінальну відповідальність за порушення відповідних норм Закону. Американські закони забороняють навіть державне фінансування подібних досліджень. У 2004 році був прийнятий Закон України «Про заборону репродуктивного клонування людини». Цим Законом в Україні забороняється репродуктивне клонування людини, проте дія його не поширюється на клонування інших організмів. Не забороняється також і терапевтичне клонування, яке залишається предметом подальших наукових і громадських дискусій.
Людська здатність до самовиправдання прямопропорційна інстинкту самозбереження, тому можливо незабаром з»являться «вагомі» аргументи на захист таких досліджень. Наразі перепоною є морально-релігійні переконання та юридичні неузгодженості понять. Так приміром ще потрібно прописати юридичний статус клона, а також почекати, поки людська свідомість нормально сприйматиме штучно-зачате життя. Зрештою, штучне запліднення сьогодні навряд чи вважається наругою над природою, радше чудотворним «таїнством» прогресивної науки.
Водночас клонування, здається, цілком вписується в постмодерний дискурс сучасності з його постулатом всеможливості. Зводячи сутність людини до споживання, постмодерний часопростір вже давно зробив рекламно-торгівельний бізнес на таких поняттях як любов, добро, смерть і життя. Невідомо, чи знав Енді Ворхол, що тиражуванням портрету Мерилін Монро, він поклав початок агонії копіювання: образів, ідей... а чому б і не людей?
Роман «Чума» Альбера Камю закінчується тревожним застереженням людей: мовляв бацила чуми може «прокинутись» у будь-який момент. Символічною чумою сьогодні можна вважати дослідження з клонування, адже вони, будучи заборонені чи дозволені, підривають саму основу екзистенції людини – дароване разом з життям виище право людини – право на вільний вибір. Тому явище клонування є в першу чергу випробуванням людства. І справа не в тому, що гіпотетичних людський клон не має на сьогодні юридичного статусу, річ у тім, що цей гіпотетичний клон сіє у свідомості людей маленький сумнів і велику спокусу змінити світопорядок.
Клонування можна сміливо назвати чумою 21 століття, щоправда вражає вона не фізичне тіло людини, а її психоетичне сприйняття життя як такого. Попри суперечливе ставлення суспільства до перспективи клонування, саме явище і поняття клонування вже давно устаткувалось у мовно-мисленнєвому просторі людей, відтак одних це штовхає до рішучої позиції «проти», інших спонукає до глибшого дослідження проблеми і хисткого положення невизначеності. Водночас і журналісти, і науковці, і релігійні особи, і звісно ж політики, будують піар-кампанії на такій зручно-спекулятивній темі. Все це сприяє тому, що скоро клонування стане буденно заговореним явищем, якого зрештою перестануть боятись, а почнуть сприймати як поступ наукового прогресу помножений на запит часу. Так колись людська мораль засуджувала Ікара за зухвалу спробу порушити закон природи і наблизитись до неба, а тепер літаки сприймаються як банальний спосіб пересування.
Однак клонування стосується онтологічної сфери – сфери буття людини, тож спекулювання на цьому грунті можуть призвести до паталогічного релятивізму: мовляв у світі все відносно, навіть життя і смерть.
Світове законодавство вже зробило перший крок до прагматизації філософської дилеми клонування: так сьогодні існує міжнародний акт, що забороняє клонування - це Додатковий протокол про заборону клонування людини 1998 року до Конвенції Ради Європи про права людини в біомедицині 1996 року. Стаття 1 Додаткового протоколу забороняє будь-яке втручання з метою створення люднин, генетично ідентичної іншій людині. Проте Додатковий протокол не проводить різниці між терапевтичним і репродуктивним клонуванням. Перше покликане вилікувати людство від таких недуг як хвороба Паркінсона, гострий лейкозний синдром, розсіяний склероз. Терапевтичне клонування – це по суті штампування «запасних частин» людини. Чотирнадцяти днів цілком достатньо, аби в клонованому ембріоні розвинулися ембріональні стовбурні клітини, що є родоначальниками майже усіх клітин і органів людини. Після 14-денного терміну в ембріональних клітинах починає розвиватися центральна нервова система, і його вже варто вважати живою істотою. Тому у країнах, де терапевтичне клонування є легалізованим, (наприклад Австралія) «життя» клонованого ембріона обмежується 2-тижневим строком. Законодавчий дозвіл на терапевтичне клонування є першим кроком до компромісного наративу на цю тему. Репродуктивне клонування – це відтворення у лабораторних умовах генетично точної копії живої істоти. Хартія Європейського Союзу про основні права, підписана в 2000 році, забороняє репродуктивне клонування людини, адже клонування людини суперечить праву на цілісну особистість. Одначе, Хартія не має обов»язкової сили дії, та й сам Додатковий протокол підписали лише країни-члени ЄС. Зокрема Росія не є підисантом Додаткового протоколу, а вже цього року закінчився термін дії Закону Російської Федерації «Про тимчасову заборону клонування людини». Національні законодавства більшості країн світу забороняють клонування людини, передбачаючи кримінальну відповідальність за порушення відповідних норм Закону. Американські закони забороняють навіть державне фінансування подібних досліджень. У 2004 році був прийнятий Закон України «Про заборону репродуктивного клонування людини». Цим Законом в Україні забороняється репродуктивне клонування людини, проте дія його не поширюється на клонування інших організмів. Не забороняється також і терапевтичне клонування, яке залишається предметом подальших наукових і громадських дискусій.
Людська здатність до самовиправдання прямопропорційна інстинкту самозбереження, тому можливо незабаром з»являться «вагомі» аргументи на захист таких досліджень. Наразі перепоною є морально-релігійні переконання та юридичні неузгодженості понять. Так приміром ще потрібно прописати юридичний статус клона, а також почекати, поки людська свідомість нормально сприйматиме штучно-зачате життя. Зрештою, штучне запліднення сьогодні навряд чи вважається наругою над природою, радше чудотворним «таїнством» прогресивної науки.
Водночас клонування, здається, цілком вписується в постмодерний дискурс сучасності з його постулатом всеможливості. Зводячи сутність людини до споживання, постмодерний часопростір вже давно зробив рекламно-торгівельний бізнес на таких поняттях як любов, добро, смерть і життя. Невідомо, чи знав Енді Ворхол, що тиражуванням портрету Мерилін Монро, він поклав початок агонії копіювання: образів, ідей... а чому б і не людей?
Роман «Чума» Альбера Камю закінчується тревожним застереженням людей: мовляв бацила чуми може «прокинутись» у будь-який момент. Символічною чумою сьогодні можна вважати дослідження з клонування, адже вони, будучи заборонені чи дозволені, підривають саму основу екзистенції людини – дароване разом з життям виище право людини – право на вільний вибір. Тому явище клонування є в першу чергу випробуванням людства. І справа не в тому, що гіпотетичних людський клон не має на сьогодні юридичного статусу, річ у тім, що цей гіпотетичний клон сіє у свідомості людей маленький сумнів і велику спокусу змінити світопорядок.
